 |
|
 |
||
| Головна > Обізнаність суспільства > Підвищуємо статистичну грамотність > Історія > Керівники |
Керівники центрального органу державної статистики України
|
1873 – 1926
Голова Виконавчого комітету Ради статистиків при Харківському губернському статистичному бюро, Уповноважений Центрального Статистичного Бюро УСРР (Всеукрстатбюро) (червень 1920 року – травень 1921 року)
Жилкін С.С.
народився 28 березня 1873 року в сім’ї лікаря в Єнісейській губернії (нині –
Красноярський край). Отримав вищу юридичну освіту в Москві. Із архівних
даних відомо, що з липня 1904 року він працював на посаді завідувача
оцінювально-статистичного відділу Харківської губернської земської управи, який
у 1919 році було перетворено у відділ поточної статистики Харківської
губернської Ради Народного Господарства, а надалі в Харківське губернське статистичне
бюро. У
червні 1920 року при Харківському губернському статистичному бюро було створено
Виконавче бюро Ради статистиків, на яке Радою Народних Комісарів УСРР
тимчасово було покладено функції ще неіснуючого Центрального Статистичного Бюро
УСРР (Всеукрстатбюро). Головою Виконавчого бюро, а потім і Уповноваженим
Всеукрстатбюро було затверджено Жилкіна С.С. У
травні 1921 року професора Жилкіна С.С., який багато зробив для централізації
української статистики, формування її керівних органів, забезпечив проведення
статистичних досліджень в умовах громадянської війни і розрухи, було засуджено
надзвичайною сесією Харківського губернського революційного трибуналу у справі
так званого «Національного центру» до п’яти років примусових робіт з
ув’язненням та використанням за фахом. Після
звернення письменника Короленка В.Г. та клопотання Голови Центрального
правління кам’яновугільної промисловості Донбасу П’ятакова Г.Л. питання щодо
Жилкіна С.С. 15 червня 1921 року розглядалося на засіданні Президії
Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету, де було вирішено направити
Жилкіна С.С. у розпорядження ЦПКП Донбасу до м. Бахмут (нині Артемівськ) як
спеціаліста-статистика. Жилкін С.С. і
після судилища продовжував плідно працювати, займатися статистичними та науковими
дослідженнями. Він був активним учасником всесоюзних та республіканських
форумів статистиків. Зокрема, на Третьому Всеросійському статистичному з’їзді
(листопад 1922 р.) вченого персонально обрали до складу президії і за
результатами голосування учасників з’їзду він увійшов до складу Ради у справах
статистики. Протягом 20-х років дослідник опублікував кілька праць, але
загострення хронічної хвороби не дозволило йому реалізувати все задумане. За
спогадами членів родини, Жилкін С.С. помер у 1926 році.
1883 – 1960 Уповноважений
Центрального Статистичного Бюро УСРР (Всеукрстатбюро) (травень – серпень 1921 року)
Народився 15
січня 1883 року в селі Веселому Таврійської губернії (тепер Запорізька область)
у родині міщан. Після закінчення реального училища продовжував навчання за
кордоном: був вільним слухачем Сорбонни, Руської Вищої Школи Суспільних наук у
Парижі, філософського факультету Берлінського університету. У 1912 році отримав
диплом Томського університету (закінчив юридичний факультет), у 1913 році там
же отримав ступінь магістра. З 1913 по
1916 рік працював керівником економічних робіт у Комітеті з перегляду
російсько-німецького договору при Харківському Товаристві сільського
господарства. З 1914 по 1921 рік викладав у Харківському комерційному
інституті, також з 1917 по 1921 рік був професором кафедри політекономії
Харківського університету та працював на керівних посадах у різних радянських
закладах. У 1920 році
був призначений членом колегії Всеукрстатбюро, а в травні 1921 року його і
очолив. У серпні 1921
року був переведений на роботу до Вищої Ради Народного Господарства СРСР. У
Москві працював на керівних посадах у центральних органах виконавчої влади, у
тому числі у 1926 році був заступником Керуючого Центрального статистичного
управління СРСР, з 1932 по 1936 рік – членом колегії Центрального управління
народногосподарського обліку СРСР. З 1931 по 1960 рік працював у закладах
Академії наук СРСР. Помер 5 вересня 1960 року. Доктор
економічних наук (1932), академік Академії наук СРСР (1939). Автор праць із
питань теорії грошей, кредиту тощо. Нагороджений орденом Леніна та орденом Трудового Червоного Прапора.
|
1891 – 1954 Керуючий
Центрального статистичного управління УСРР (вересень 1921 року – червень 1924 року)
Даних щодо
місця народження Волкова О.М. не збереглося. Із архівних матеріалів відомо, що
в 1916 році він закінчив Київський університет. У 1917 – 1921
роках очолював Київське статистичне бюро. У 1921 році став першим керуючим ЦСУ
УСРР, працював на цій посаді до червня 1924 року. Член колегії ЦСУ СРСР
(1926), уповноважений ЦСУ СРСР у Середній Азії. У подальші
роки займався педагогічною та науковою діяльністю, зокрема, з 1944 по 1954 рік
очолював кафедру географії в Московському інженерно-економічному інституті. Доктор
економічних наук (1940), професор (1946). Автор праць із питань комунальної
статистики, деяких проблем населення.
(справжнє
прізвище – Робсман) 1878 –1937 Керуючий
Центрального статистичного управління УСРР (червень 1924 року – лютий 1926 року)
Керівник
Сектору народногосподарського обліку Держплану УСРР (березень – листопад 1931 року)
Народився 21
січня 1878 року в с. Іванівка Слов’яносербського повіту Катеринославської
губернії (тепер смт Іванівка Антрацитівського району Луганської області).
Протягом 1905 – 1907 років під час перебування в еміграції у Швейцарії був
вільним слухачем Женевського та Бернського університетів. Після
повернення у 1907 році з еміграції займався нелегальною роботою як член РКП(б).
З 1912 по 1917 рік працював статистиком у Полтавській губернській земельній
управі, а з грудня 1917 року – у різних радянських установах та редакціях
друкованих видань на території Росії та України. Із січня 1920
по лютий 1922 року був заступником голови губвиконкому Донбасу й одночасно
очолював губернське статистичне бюро. У 1922 – 1923 роках на партійній роботі в
місті Харкові. З березня 1923 до травня 1924 року очолює Донбасторг. Із червня
1924 по лютий 1926 року керуючий ЦСУ УСРР. У квітні 1925 року Центральний
Виконавчий Комітет Рад України ввів Мазлаха С.М. до складу Ради Народних
Комісарів республіки з правом ухвального голосу, тобто він став членом уряду.
Під керівництвом Мазлаха С.М. ЦСУ УСРР провело ряд заходів з вивчення й обліку
продуктивних сил України, зокрема, у 1925 році – перепис дрібнокустарної
промисловості в республіці. Пізніше
Мазлах С.М. працював на різних керівних посадах у вищих державних органах УСРР.
З березня 1931 року знову в статистиці – керівник Сектору народногосподарського
обліку та член Президії Держплану УСРР, а в листопаді 1931 року
переведений у Москву на посаду заступника начальника управління
народногосподарського обліку при Держплані СРСР, де працював до червня 1933
року. Надалі
працював на керівних посадах у різних органах державного управління СРСР. Його
остання посада – начальник управління обліку і звітності Комітету заготівель
при Раднаркомі. У серпні 1937
року заарештований за звинуваченням в участі у контрреволюційній терористичній
шкідницькій організації. 25 листопада 1937 року засуджений Військовою колегією
Верховного суду СРСР і 26 листопада 1937 року був розстріляний. Реабілітований 25 червня 1955 року Військовою колегією Верховного суду СРСР.
|
1900 – 1937 Керівничий Центрального статистичного управління УСРР (лютий 1928 року – лютий 1930 року)
Мінаєв С.В. (уроджений – Каневський Моісей Семенович) народився у квітні 1900 року в м. Одеса в сім’ї службовця. У 1918 році закінчив Комерційне училище в м. Миколаїв. Ще підлітком почав працювати вантажником у Миколаївському порту. Під час громадянської війни був начальником агітпоїзда ІІІ-го Інтернаціоналу, потім працював на Донбасі у Всеукраїнській надзвичайній комісії по боротьбі з контрреволюцією. У 1920 – 1921 роках очолював Таганрозький міський виконком. З 1922 по 1924 рік був членом правління Вукоспілки (м. Харків). З 1925 року – заступник керівничого, а з лютого 1928 по лютий 1930 року – керівничий ЦСУ УСРР. Після введення у 1930 році загальної планової системи та ліквідації ЦСУ УСРР переїхав до Москви, де працював заступником Голови Держплану СРСР, а з 1932 до січня 1933 року – заступником, першим заступником начальника Центрального управління народногосподарського обліку Держплану СРСР. У 1933 році Мінаєв С.В. переїжджає в Україну, де працює заступником Голови Держплану УСРР. 2 січня 1937 року заарештований за звинуваченням у підготовці терористичного акту та контрреволюційних злочинів. Під час закритого судового засідання 13 липня 1937 року Військовою колегією Верховного суду СРСР засуджений до розстрілу і того ж дня страчений. Реабілітований 7 березня 1956 року.
1880 – 1933 Керівничий Центрального статистичного управління УСРР (лютий 1926 року – лютий 1928 року)
Народився в 1880 році в містечку Шклове Могилевської губернії (нині Гомельська область. Білорусь). Освіта вища агрономічна. З 1909 по 1919 рік працював на Харківській обласній сільськогосподарській дослідній станції: завідувачем лабораторії, завідувачем дослідного поля, помічником завідувача станції. У квітні 1920 року призначений заступником міністра земельних справ УСРР, у 1921 році – завідувачем Сільськогосподарського відділу Народного комісаріату землеробства (НКЗ) УСРР. Протягом 1921 – 1926 років – член Колегії НКЗ УСРР. Із 1922 року – голова Планової Комісії НКЗ УСРР, а з 1924 по 1925 рік – очолював Сільськогосподарський науковий комітет України. Керівничим ЦСУ УСРР Вольф М.М. призначений з лютого 1926 року і працював на цій посаді по лютий 1928 року. У подальшому Вольф М.М. також обіймав високі державні посади: 1928 –1933 роки – заступник наркома Народного комісаріату радгоспів СРСР, у 1929 р. – голова Сільськогосподарської секції Держплану СРСР. На початку 30-х років перебував на посаді другого віце-президента Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. Леніна (ВАСГНІЛ). У січні 1933 року заарештований за звинуваченням в участі у контрреволюційній, шпигунській та шкідницькій діяльності у сільському господарстві. 11 березня 1933 року засуджений колегією Об’єднаного державного політичного управління при СНК СРСР до найвищої міри покарання – розстрілу за політичними ознаками, вирок виконали наступного дня. Похований на Ваганьківському кладовищі в Москві. 12 березня 1957 року реабілітований Ухвалою військової комісії Верховного суду СРСР. |
(1892 – 1970) Начальник економіко-статистичного сектору Держплану УСРР (травень – жовтень 1930 року)
Народився в сім’ї міщан 7 вересня 1892 року в м. Липецьк Тамбовської губернії (тепер адміністративний центр Липецької області Російської Федерації). Освіта середня: закінчив 3 класи церковно-приходської школи та 4 класи міського училища. Трудову діяльність розпочав у 15 років конторником на липецьких рудниках. У 1916 році був мобілізований до царської армії. Брав участь у військовому повстанні. Після повернення у 1918 році до Липецька займав ряд відповідальних посад в органах повітового управління. Наприкінці 1919 року був направлений в Україну, де працював на різних керівних посадах у Подільському, Запорізькому та Харківському губкомах партії, з 1928 року – заступник наркома торгівлі УСРР. З травня по жовтень 1930 року очолював економіко-статистичний сектор Держплану УСРР. У подальшому був заступником Голови Держплану УСРР, торговим представником СРСР у Німеччині, Австрії та Франції. З початку 1950-х працював у планово-фінансовому відділі Наркомату, Міністерства комунального господарства РРФСР, з 1954 року – викладач Академії комунального господарства (Москва), пізніше Всесоюзного заочного інженерно-будівельного інституту. Помер у 1970 році. Кандидат економічних наук, старший науковий співробітник (1954). Автор ряду науково-дослідних праць і підручників з питань економіки міського господарства. Нагороджений медалями «За оборону Москви», «За доблесну працю в роки Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр.» та ін.
1877 –1967 Голова Центрального бюро методології та організації соціалістичного обліку Держплану УСРР (жовтень 1930 року – квітень 1931 року)
Народився в 1877 році в м. Глухів Чернігівської губернії (тепер Сумська область). Освіта вища економічна, у 1921 році (за деякими джерелами – у 1922 році) закінчив екстерном економічне відділення Київського комерційного інституту (подальша назва – Київський інститут народного господарства). З 1895 по 1917 рік працював статистиком у різних земських статистичних бюро, з 1917 по 1919 рік – завідувачем Ярославського губернського статистичного бюро. У 1919 – 1922 роках викладав статистику в Іваново-Вознесенському політехнічному інституті (нині м. Іваново Російської Федерації). З 1922 по 1933 рік очолював відділ статистики сільського господарства ЦСУ УСРР, із жовтня 1930 року по квітень 1931 року був Головою Центрального бюро методології та організації соціалістичного обліку Держплану УСРР. У 1942 – 1944 роках – заступник начальника статистичного управління Киргизької РСР. Гуревич М.Б. – ініціатор організації вищої статистичної освіти в Україні. За його участю в 1926 році заснований статистичний факультет Харківського інституту народного господарства. Протягом багатьох років очолював кафедри статистики у низці вищих навчальних закладів Харкова, зокрема у плановому та фінансово-економічному інститутах. З 1959 року – професор-консультант кафедри економіки Харківського університету. Помер 26 жовтня 1967 року. Доктор економічних наук (1939), професор (1937). Автор праць з теорії, історії, методології статистики. |
1896 – 1990 Начальник Управління народногосподарського обліку Держплану УСРР (березень 1932 року – квітень 1935 року)
Народився 2 жовтня 1896 році в сім’ї службовців в м. Кролевець Чернігівської губернії (тепер Сумська область). Освіта середня, закінчив чотирикласне міське училище. Трудову діяльність почав у 1913 році конторником. У 1915 році був мобілізований до царської армії. Після військової служби з 1917 по 1919 рік на партійній роботі у м. Кролевець. У роки громадянської війни служив у Червоній Армії, а з 1922 по 1924 рік – очолював Ревтрибунал Харківського військового округу та судові органи Донецької губернії. Протягом 1924 – 1932 років – на різних керівних посадах у державних органах. Із 5 березня 1932 року по квітень 1935 року обіймав посаду начальника Управління народногосподарського обліку Держплану УСРР. Після виступу на партійних зборах із підтримкою та захистом свого заступника Павлова (активного троцькіста) отримав сувору догану від ЦК КПБУ та був звільнений із займаної посади. Пізніше призначений начальником планово-економічного відділу в Наркомат місцевої промисловості УРСР. У червні 1938 року Рашина Г.Л. заарештовано за звинуваченням у членстві в контрреволюційній троцькістській організації та шкідництві у Наркоммісцепромі. Військовий трибунал Київського особливого військового округу вироком від 15 березня 1939 року засудив його до десяти років позбавлення волі у ВТТ, із утиском політичних прав на п’ять років та конфіскацією майна. Проте 23 листопада 1939 року Військова колегія Верховного суду СРСР після розгляду касаційної скарги змінила вирок Рашину Г.Л., зменшивши термін позбавлення волі до 4 років. У жовтні 1941 року Рашина Г.Л. було направлено на поселення у Свердловську область, а з квітня 1942 року в м. Кзил-Орда (Казахська РСР), де він працював спочатку інспектором облфінвідділу, а з 1943 по 1962 рік – референтом облвиконкому. Помер Геннадій Львович 20 січня 1990 року. Нагороджений орденом Трудового Червоного прапора, п’ятьма медалями СРСР, Почесною Грамотою Верховної Ради Казахської РСР.
1885 – 1937 Начальник Управління народногосподарського обліку Держплану УСРР (квітень 1935 року – травень 1937 року)
Народився 3 жовтня 1885 року в с. Вознесенське Костромської губернії (тепер смт Вознесенське Нижегородської області Російської Федерації). Освіта незакінчена вища, у 1922 – 24 роках був вільним слухачем Московського комерційного інституту. Професійний революціонер до 1917 року. З жовтня 1917 по 1918 рік очолював комісаріат праці Іваново-Вознесенської губернії, з 1918 по 1920 рік був членом губернського виконкому та членом президії ВЦРПС. Воював на фронтах громадянської війни. Після закінчення війни до 1931 року працював на керівних посадах у партійних органах і радянських установах Білорусі, Туркестану, центральної Росії, Далекого Сходу. Деякий час працював в апараті ЦК ВКП(б) у Москві (1927 – 1928 роки). З 1931 по 1933 рік був торговим представником СРСР у Японії. В Україні працював з 1933 року – начальником політичного сектору МТС Наркомзему УСРР. З квітня 1935 по травень 1937 року очолював Управління народногосподарського обліку Держплану УСРР, був членом ЦК та Оргбюро КП(б)У. Академік-секретар соціально-економічного відділу АН УСРР, директор Науково-дослідного інституту економіки, член Президії АН УСРР (1936 – 1937). Очолив керівництво Всесоюзним переписом населення 1937 року в УРСР, який виявив значне зменшення чисельності населення республіки. Заарештований 5 липня 1937 року за звинуваченням у шпигунстві, економічній контрреволюції, підготовці до контрреволюційних злочинів та 1 вересня 1937 року засуджений за вироком виїзної сесії Військової колегії Верховного суду СРСР. Розстріляний 2 вересня 1937 року в Києві. Реабілітований 19 липня 1957 року. |
1895 – 1937 Начальник
Управління народногосподарського обліку Держплану УРСР (травень 1937 року – листопад* 1937 року)
Народився 1895 року в регіоні Самурзакано Сухумського округу Кутаїської губернії (тепер регіон Самирзакан Автономної Республіки Абхазія Республіки Грузія).
З 1917 по
1921 рік – голова Самурзаканського військово-революційного комітету, з 1921 по
1925 рік – на керівних посадах в органах РКП(б) та КП(б) Грузії. У подальшому
до 1937 року обіймав посади народного комісара постачання та заступника голови
Ради народних комісарів Закавказької РФСР. З травня по листопад 1937 року працював на посаді начальника Управління народногосподарського обліку Держплану УРСР. У 1937 році
засуджений та розстріляний. * Відомості не підтверджені.
1904- Начальник Управління народногосподарського обліку Держплану УРСР, начальник Статистичного управління Держплану УРСР; заступник Уповноваженого Державної планової комісії при Раді Міністрів СРСР по УРСР – начальник управління статистики (листопад 1937 року – квітень 1948 року)
Народився 14
січня 1904 року в сім’ї гірничого робітника в селищі станції Мушкетово Області
війська Донського (територія нинішнього м. Донецьк). Освіта вища: у 1930 році
закінчив Московський інститут народного господарства ім. Плєханова за
спеціальністю економіст-плановик, у 1933 році – аспірантуру Інституту
економічних досліджень Держплану СРСР. Трудову
діяльність розпочав у одинадцятирічному віці на Нікополь-Маріупольській шахті
«Марія». У травні 1920 року добровольцем вступив до лав Червоної Армії, де
рядовим брав учать у боротьбі з бандами Махна. Після демобілізації
перебував на комсомольській та партійній роботі в м. Юзовка. У 1924 –
1927 роках навчався на робфаці при Донецькому гірничому інституті. У 1928 році
переїхав до Москви, де спочатку екстерном закінчив Інститут народного
господарства ім. Плєханова, пізніше – аспірантуру Інституту економічних
досліджень Держплану СРСР. У 1933 році був направлений у Середню Азію, де
працював спочатку заступником керуючого Силікаттресту Узбекистану, потім
начальником планового відділу тресту «Киргизвугілля». У зв’язку з хворобою
дружини у 1937 році повернувся до Москви, де працював начальником
паливно-енергетичного сектору ЦУНГО Держплану СРСР. У листопаді
1937 року призначений на посаду начальника Управління народногосподарського
обліку Держплану УРСР, яке у квітні 1941 року було реорганізоване в Статистичне
управління Держплану УРСР, функції якого після ліквідації у вересні 1947 року
було передано управлінню статистики у складі новоствореного апарату
Уповноваженого Державної планової комісії при Раді Міністрів СРСР по УРСР, яке
Рябічко В.А. очолював до квітня 1948 року. З 1949 року
Рябічко В.А. працював у системі Української ради кооперації інвалідів
(Укоопінради) на посаді заступника голови президії, у 1953 році призначений
начальником відділу праці та зарплати Укрпромради. У 1954 – 1955 роках був
радником у справах промислової кооперації в Албанській Народній Республіці. На пенсію
Василь Архипович вийшов у жовтні 1964 року з посади начальника
планово-економічного управління, члена колегії Головного управління побутового
обслуговування при Раді Міністрів УРСР. У 1947 –
1950, 1959 роках був представником Української РСР на сесіях Статистичної
комісії ООН та постійної Комісії ООН з народонаселення. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1939, за зразкове проведення всесоюзного перепису населення), орденом «Знак Пошани» (1948) та медаллю «За доблестный труд в ВОВ»(1945).
|
1909 – 1995 Заступник Уповноваженого Державної планової комісії при Раді Міністрів СРСР по УРСР - начальник управління статистики, начальник Статистичного управління УРСР (серпень 1948 року – вересень 1950 року)
Народився 24 вересня 1909 року в с. Велика Лозовка Борисоглібського повіту Тамбовської губернії (тепер Токарівський район Тамбовської області Російської Федерації). Освіта вища: у 1935 році закінчив сільськогосподарський факультет Ленінградського планового інституту, за фахом – плановик-економіст. Кандидат економічних наук. Працював у Петрозаводську, Ярославлі, де керував облпланом. Потім працював у Полтаві, де займався питаннями управління в галузях економіки, згодом був переведений до Києва. Із серпня 1948 року спочатку начальник Статистичного управління Держплану УРСР, заступник Уповноваженого Держплану при Раді Міністрів СРСР по УРСР, потім начальник Статистичного управління УРСР. З 1950 року перебував на посаді заступника начальника статистичного управління Вінницької області, а з 1955 до 1975 року – на посаді першого заступника начальника ЦСУ УРСР, з якої й вийшов на пенсію. Як представник УРСР брав активну участь у роботі міжнародних організацій, зокрема як делегат генеральних асамблей ООН, член сесій Конференції європейських статистиків ЄЕК ООН, сесій постійної Комісії ООН з народонаселення тощо. Автор семи художньо-документальних збірок повістей і оповідань, зокрема «Земський статистик» (1969). Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани», чотирма медалями. Заслужений економіст УРСР (1973).
1899 – Начальник Статистичного управління УРСР (лютий 1951 року – квітень 1955 року)
Народився у 1899 році в селі Грибова Волинської губернії (тепер Лановецький район Тернопільської області). Освіта вища: у 1930 році закінчив Одеський інститут народного господарства за спеціальністю інженер-економіст, у подальшому – Вечірній університет марксизму-ленінізму (м. Київ). Трудову діяльність розпочав у Волинській губернії: спочатку з 1912 року працював сільськогосподарським працівником в економіях та в поміщика в селі Вязивок, пізніше, з 1917 року, телеграфістом відомства зв’язку містечка Клевень. Після служби в 1920 – 1923 роках був червоноармійцем Кавалерійської бригади ім. Косовського, потім студентом робфаку, а в подальшому студентом Одеського інституту народного господарства. З 1930 року працював на керівних посадах ряду промислових підприємств Дніпропетровська та Запоріжжя. У 1938 році перейшов на роботу в органи державної влади: заступник голови та в.о. голови Дніпропетровської обласної планової комісії, заступник голови виконкому Запорізької облради та голова Запорізької обласної планової комісії. Наприкінці 40-х – на початку 50-х років працював на посаді заступника (а з 1941 по 1943 рік – виконувачем обов’язків) голови Державної планової комісії при Раднаркомі УРСР. З лютого 1951 по квітень 1955 року обіймав посаду начальника Статистичного управління УРСР. Відомостей про подальший життєвий шлях не збереглося.
|
1899 – Начальник Статистичного управління УРСР, начальник Центрального статистичного управління при Раді Міністрів УРСР (квітень 1955 року – липень 1969 року)
Народився 5 червня 1899 року в с. Великий Бобрик Краснопільської волості Харківської губернії (тепер Краснопільський район Сумської області). Освіта вища: у 1949 році закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПРС, за фахом економіст. Трудову діяльність розпочав у 1917 році інструктором ремісницької школи сільгоспкредитспілки у рідному селі. До початку Великої Вітчизняної війни майже весь час працював на Сумщині, обіймав різні керівні посади, зокрема заступника голови Білопільського райвиконкому, заступника голови та голови Лебединського райвиконкому, заступника голови Сумського облвиконкому. У короткий період з 1936 по 1937 рік переводився на роботу до м. Харків, де обіймав посаду секретаря Харківського облвиконкому. З початку Великої Вітчизняної війни й до звільнення Сумщини у 1943 році працював на керівних посадах у Раднаркомі Мордовської РСР (м. Саранськ), а з 1943 по 1944 рік очолював Сумський облкомунгосп. З 1944 року працював на Західній Україні, обіймаючи посади заступника голови та голови Чернівецького облвиконкому (1944 – 1953 роки), голови Волинського облплану та заступника голови Волинського облвиконкому (1953 – 1955 роки). З квітня 1955 року очолював Статистичне управління УРСР, реорганізоване у лютому 1960 року в Центральне статистичне управління при Раді Міністрів УРСР, звідки в липні 1969 року і вийшов на пенсію. Тричі обирався депутатом Верховної Ради УРСР: 3-го скликання (1951 – 1955), 4-го скликання (1955 – 1959) та 5-го скликання (1959 – 1963). Нагороджений двома орденами Леніна (1960, 1966), орденом Трудового Червоного прапора (1951), Орденом «Знак Пошани» (1948), двома медалями.
1914 – 1971 Начальник Центрального статистичного управління при Раді Міністрів УРСР (липень 1969 року – грудень 1971 року)
Народився в родині селян-середняків 13 червня 1914 році в с. Богатир Маріупольського повіту Катеринославської губернії (тепер с. Багатир Великоновосілківського району Донецької області). Освіта вища: у 1938 році закінчив Київський індустріальний інститут за спеціальністю інженер-механік, у 1953 році – аспірантуру Академії суспільних наук при ЦК КПРС. Кандидат економічних наук, доцент. Після закінчення вузу в 1938 році розпочав трудову діяльність інженером-конструктором на машинобудівному заводі у м. Коломна Московської області, потім з 1939 по 1940 рік працював на керівних посадах у Коломенському міськкомі ВЛКСМ. У роки Великої Вітчизняної війни працював на виробничих підприємствах м. Іжевська Удмуртської АССР, звідки його знов було обрано на роботу до органів ВЛКСМ, де він і працював на відповідальних посадах (у Москві, Кіровограді, Києві) до 1950 року. У 1950 році, обіймаючи посаду секретаря ЦК ЛКСМУ по кадрах, він вступив на денне навчання до аспірантури Академії суспільних наук при ЦК КПРС. Після закінчення аспірантури у 1953 році повернувся в Україну, де працював на відповідальних посадах у ЦК КПУ до 1958 року. Протягом 1958 – 1969 років його життя було пов’язане з Одесою, де він обіймав посади другого секретаря Одеського обкому КПУ, голови Одеського промислового облвиконкому, а з 1965 року працював на посаді ректора Одеського політехнічного інституту. З липня 1969 року по 17 грудня 1971 (день смерті) очолював Центральне статистичне управління при Раді Міністрів УРСР. Тричі обирався депутатом Верховної Ради УРСР: 5-го скликання (1959 – 1963), 6-го скликання (1963 – 1967) та 8-го скликання (1971 – 1975). Автор більше 40 наукових праць. Нагороджений чотирма орденами Трудового Червоного Прапора (1948, 1958, 1964, 1971), орденом «Знак Пошани» (1948), багатьма медалями.
|
1917 – 2002 Начальник Центрального статистичного управління при Раді Міністрів УРСР (травень 1972 року – липень 1977 року)
Народився 7 листопада 1917 році в селищі Кадіївка Слов’яносербського повіту Катеринославської губернії (тепер м. Стаханов Луганської області). Освіта вища, за фахом економіст-плановик. У 1939 році закінчив Саратовський плановий інститут Держплану РРФСР, у 1949 році – Республіканську партійну школу при ЦК КПУ. Після закінчення інституту в 1939 році розпочав свою трудову діяльність на Далекому Сході старшим економістом Крайової планової комісії міста Хабаровська, після чого був мобілізований до лав Червоної Армії на території Амурської області, де проходив службу до 1946 року. Після демобілізації повернувся в Україну. Наступний період трудової діяльності (понад 25 років) пов’язаний із нинішньою Луганщиною. З 1946 по 1959 рік (з перервою на навчання у ВПШ при ЦК КПУ) він працював на керівних посадах на виробництві, у районних та міських виконкомах Ворошиловградської області, заступником голови обласної планової комісії, а також інструктором обласного комітету КПУ. В органах статистики пропрацював 17 років. З квітня 1960 року по травень 1972 року очолював статистичне управління Ворошиловградської області, а з травня 1972 року по липень 1977 року працював на посаді начальника ЦСУ при Раді Міністрів УРСР, звідки й вийшов на пенсію. Вертіков Д.А. неодноразово брав участь як представник Української РСР у пленарних сесіях Конференції Європейських статистиків ЄЕК ООН. Депутат Верховної Ради УРСР 9-го скликання (1975 – 1980) від Рубіжанського виборчого округу № 76 Ворошиловградської області. Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора (1958, 1971), орденом «Знак Пошани» (1966) та десятьма медалями.
1930 – 1987 Начальник Центрального статистичного управління при Раді Міністрів УРСР, начальник Центрального статистичного управління УРСР, Голова Державного комітету УРСР по статистиці (червень 1977 року – листопад 1987 року)
Народився 5 липня 1930 року в с. Березова Лука Гадяцького району Полтавської області. Освіта вища: у 1953 році закінчив Київський фінансово-економічний інститут, за фахом економіст. Кандидат економічних наук (1970). Після закінчення інституту понад 10 років працював у Міністерстві фінансів УРСР – економістом, старшим економістом, начальником відділу. Потім перейшов на роботу до Української Ради Народного Господарства, де працював з 1964 по 1966 рік на посадах начальника відділу та заступника начальника управління. З 1966 по 1967 рік очолював відділ в Українському філіалі НДІ планування і нормативів при Держплані СРСР. У 1967 році перейшов на роботу до ЦСУ УРСР і очолив спочатку відділ статистики праці та зарплати, потім відділ статистики промисловості. З серпня 1971 працює директором Українського філіалу ВДПТІ ЦСУ СРСР. У 1975 – 1976 роках – радник Держплану Республіки Куба. У липні 1977 року був призначений на посаду начальника ЦСУ при Раді Міністрів УРСР, яке в липні 1978 року було реорганізоване в ЦСУ УРСР. Очолював українську статистичну систему (із серпня 1987 року вже як Голова Держкомітету УРСР по статистиці) до 29 листопада 1987 року (день смерті). Троян О.І. неодноразово був представником Української РСР у статистичній комісії ООН та Конференції Європейських статистиків ЄЕК ООН. Депутат Верховної Ради УРСР 10-го та 11-го скликання (1980 – 1985), нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1979), трьома медалями (1970, 1982, 1983), Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1980).
|
1935 – 1997 Голова Державного комітету УРСР по статистиці, Міністр статистики Української РСР, Міністр статистики України (грудень 1987 року – серпень 1996 року)
Народився 2 серпня 1935 року в с. Глибоке Бориспільського району Київської області. Освіта вища: у 1957 році закінчив Київський державний університет ім. Т.Г.Шевченка, за спеціальністю економіка сільського господарства. Після закінчення навчання фахову трудову діяльність розпочав в органах статистики на посаді економіста статуправління Станіславської (тепер Івано-Франківська) області. З 1958 по 1964 рік працював у Києві на посадах інструктора спочатку Республіканського комітету профспілки працівників і службовців сільського господарства та заготівель, потім – Київського промислово-виробничого парткому КПУ. З 1964 по 1968 рік – помічник першого секретаря Київського міськкому КПУ. З 1968 по 1975 рік працював на керівних посадах у Держплані УРСР, а з 1975 по 1987 рік – у ЦК КПУ. У Держкомітеті УРСР по статистиці працював із серпня 1987 року: спочатку на посаді першого заступника Голови, а в грудні цього року очолив комітет. Після реорганізації, що відбулася в червні 1991 року, призначений Міністром статистики Української РСР. З жовтня 1992 до серпня 1996 року очолював Міністерство статистики України. Борисенко М.І. багато зробив для вдосконалення і розбудови статистичної методології та практики, особливо з часу проголошення незалежності України. Він був ініціатором і розробником першого в історії України Закону «Про державну статистику», впровадив у життя затверджені Урядом Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики. Борисенко М.І. був представником Української РСР в Комісії ООН із народонаселення, у 1989 році був обраний співголовою Конференції європейських статистиків ЄЕК ООН. Автор ряду наукових праць з питань економіки і статистики, значної кількості наукових публікацій у пресі. Академік Академії економічних наук України. Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання (1985 – 1990). Нагороджений орденом «Знак Пошани» (1978), двома медалями (1982, 1983), Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1985).
Міністр статистики України, Голова Державного комітету статистики України, Голова Державної служби статистики України (серпень 1996 року – жовтень 2014 року)
Народився 2 січня 1951 року в с. Матвіївка Чорнобаївського району Черкаської області. Освіта вища: у 1974 році з відзнакою закінчив Київський інститут народного господарства ім. Д.С.Коротченка за спеціальністю організація механізованої обробки економічної інформації. Кандидат економічних наук (1983), доктор наук з державного управління (2002), професор (2002). Свою трудову діяльність Осауленко О.Г. розпочав у 1974 році інженером, старшим інженером, завідуючим бюро, завідуючим відділом Інформаційно-обчислювального центру "Головкиївміськбуду". Більша частина трудової діяльності пов’язана з роботою в органах державної статистики, де він із січня 1980 року працював завідуючим відділом, заступником начальника Обчислювального центру Статуправління міста Києва, з жовтня 1987 по липень 1994 року – першим заступником начальника, начальником Київського міського управління статистики. У липні 1994 року призначений заступником Міністра, у січні 1996 – першим заступником Міністра, у липні 1996 – Міністром статистики України. З липня 1997 року – Голова Державного комітету статистики України, з грудня 2010 року по жовтень 2014 року - Голова Державної служби статистики України. Після звільнення Осауленко О.Г. працює в Національній академії статистики, обліку та аудиту, де в квітні 2015 року його було обрано ректором. Осауленко О.Г. є визнаним міжнародним експертом у сфері статистики. У 2004–2007 роках був представником України у Статистичній комісії ООН, з серпня 2005 року – офіційний представник України у Комісії ООН з народонаселення та розвитку, у 2007–2008 роках головував у Раді керівників статистичних служб держав-учасниць СНД. У 2009 році на 57-ій сесії Конференції європейських статистиків (КЄС) Осауленка О.Г. було обрано (у 2011 році – удруге, а у 2013 році – утретє переобрано на новий термін) членом її керівного органу – Бюро КЄС. Автор більш ніж 195 наукових праць, у тому числі 18 монографій, з проблем соціально-економічного розвитку країни та вдосконалення державної статистики. У 2009 році Осауленка О.Г. обрано членом-кореспондентом Національної академії наук України зі спеціальності статистика. За багаторічну плідну діяльність, високий професіоналізм, значний особистий внесок у розбудову національної статистики Осауленко О.Г. відзначений державними нагородами: орденами "За заслуги" III (1999), II (2003) та I ступенів (2006 р.) та орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2012). У 2000 році йому присвоєно почесне звання "Заслужений економіст України", у 2005 році відзначений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.
|
